9 березня всі ми урочисто відзначатимемо День народження генія української нації – Тараса Шевченка.
Свою і народну любов до великого поета Іван Франко справедливо висловив у своїй “Присвяті”: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим… Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко» (Франко І. Я. Зібрання творів: В 50-ти т. К., 1983, т. 39, с.255).
Тарас Шевченко та Іван Франко – це дві визначні постаті в історії, які залишили намбезсмертну спадщину, повну перлин мудрості і настанов.
«… коли Шевченко був у поезії явленням – майже демонічної … національної емоції…, то Іван Франко був явленням у ній національного інтелекту”, – писав Євген Маланюк.
Неймовірні життєві історії двох легендарних постатей в історії людства перетворили Тараса Шевченка та Івана Франка на титанів українського духу та пророків України і пов’язали їх не лише спорідненістю думок, але й чимсь вищим, якщо хочете, реінкарнативним, ізотеричним… У родині Івана Франка день 9 березня був подвійним святом: вшановували не лише великого Кобзаря, але йвідзначали день народження другого сина, якого назвали на честь Шевченка – Тарасом.
Очевидно, що в домашньому колі Франки неодноразово говорили про Шевченка, а сам Каменяр постійно осмислював і досліджував спадщину Кобзаря. З-під пера І. Франка вийшло понад 100 праць про Шевченка. Продовжив працю батька і син Тарас.
У цей неординарний день для усього українства, День народження Тараса Шевченка і Тараса Франка, пропонуємо ознайомитися з унікальними машинописами, які досі ще не публікувалися. Це спогади сина Івана Франка про Великого Батька і Великого Шевченка.
Подаємо оригінал машинопису спогадів Тараса Франка, який зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві. У тексті збережено всі орфографічні, стилістичні та лексичні властивості оригіналу.
ШЕВЧЕНКО І ФРАНКО
Безперечною ознакою великих, геніальних мистців є їх оригінальність, іншими словами небажання, неохота будь кого наслідувати. Зате великі поети чимало черпають з фольклору, але переосмислюють його на свій спосіб. Наприклад, в українській народній усній словесності жило «тройзілля» і було записано кілька варіантів. На основі популярної пісні Шевченко створив баладу-шедевр «У тієї Катерини». Народна пісня «Про шандаря» послужила Франкові поштовхом для незрівнянної драми «Украдене щастя», якої перша назва була «Шандар».
Прямо запозичати високо талановитіписьменники не здатні, але перекладати чи переспівувати інших авторів ще й як здібні. У Шевченка є один переклад частини славного «Слова о полку Ігоревім»; за цю саму річ, далеко не найлегку, брався також Іван Франко…
Цікаво і повчаючо простежити, яким способом геніальні люди справляються з часом, абстрактним і невловимим, а рівночасно повсякденним, усюдисущим, скільки ж разів і окремим людям і народам дошкульним. Старинні греки уявляли собі Час-Хронос як страшну потвору, що пожирає своїх дітей. Для Шевченка і для Франка, час, часи були етапами розвитку українського трудового народу. Обидва вони часто звертаються до історії. Шевченко в своїй найбільшій поемі показав, що і гайдамаки були не «вори», а герої і що в певні історичні періоди, серед спеціальних обставин, жорстокість є і корисна і потрібна... Іван Франко в своїй найкращій історичній повісті «Захар Беркут» проводить думку, що простий народ був більш патріотичний і сильніше любив рідну землю, ніж верхівка і трудящі люди України були творцями історії, – не князі чи бояри. Сучасність ні для Шевченка ні для Франка не уявлялася в рожевих красках. Нестерпний гніт релігійний, соціальний і національний перешкоджав свобідному розвиткові. Правильне схоплення дійсності обом дає змогу заглянути в майбутнє народу. Шевченкові Україна ввижається без холопа і без пана, як сім’я вольна, нова, але він ставить громаді тверді вимоги: обняти найменшого брата, порвати кайдани. Франко тривожить душу майбутнім народу, але передбачає буйний розвиток України у вольнихнародів колі.
Особливі були бажання велетнів слова. Шевченко мріяв мати хатинку під гаєм, але у великім масштабі бажав, щоб усі Слов’яни стали добрими братами. Перше бажання не сповнилося, бо поет перед слушним часом відправився у вічність, друге – здійснилося за час радянської влади. Франко роками мріяв мати власний дах над головою і таки добився своєї хати, та й політична його вимога «одного лану від Кавказу по Сян» стала дійсністю.
Шевченко дуже не хотів, щоб український народ, як слимак, засклеплювався у власну шкаралупу. Раз у раз тягнув земляків на широку світову арену. «І чужому научайтесь!» Сам він крім суто українських сюжетів з великим хистом береться і за чужі теми. За співжиття з іншими народами Франко теж завжди виступав гаряче.
Хоч як багато Франко займався творами геніального Шевченка, написав про нього чимало статей і всього «Кобзаря» замолоду вивчив на пам’ять, але силою величезного свого таланту вберігся від безпосереднього впливу «страшної» книги. І все таки, без наслідування, має Франко щось спільного з Шевченком: це притаманний обидвом дух бунту і протесту проти фальші і кривд, проти пітьми і зла. І ще спільний обом геніальним поетам пафос гніву і боротьби. Шевченко радить миром, громадою обух сталить і перекликається тут з Герценом, що кликав Русь до сокири, в «Заповіті» просто закликає вражою, злою кров’ю волю окропити. І Франко передбачає в майбутньому вибух народного гніву і нераз у своїх творах кличе земляків до боротьби наполегливої і непохитної:
«Треба в бою нам твердо стояти!»
Тарас Франко
Київ-3, Володимирська 48/15
Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка
