“Син великого українського письменника Івана Франка — Петро Іванович обраний депутатом до Українських Народних Зборів. Він уперше за останні роки не безробітний. Коли гонористі шляхетські вояки накивали п’ятами, тікаючи від Червоної Армії, для Петра Франка знайшлося місце в педагогічному ліцеї у Львові.
Наш депутат людина незвичайно скромна. Ця риса залишилася в нього від батька, який ніколи не пишався своїм талантом або знанням і не любив бути на видноті. Петро Франко зберіг у своїй нам’яті від дитинства образ тої тихої, майже несміливої людини, що трималась осторонь буденної метушні, вся віддана своїй праці.
Любов до праці винесли всі діти з дому Франків. І то не праці, як ненависного тягару, праці не тільки як високого громадського обов’язку, а праці, як єдиної мети людського життя.
Петро Франко, повернувшись з Харкова до своєї родини у Львові, рвався до роботи. Він уявляв собі, що його бажання зустрінуть по-дружньому, що його енергію зуміють використати.
Прийшло перше розчарування. Влада, злобна влада польських полковників мала єдину відповідь для тих, що приїжджали з Радянської України: — місця для вас тут немає.
А проте Петро Франко, як колись його батько невтомний, непохитний працівник, не покладав рук і не падав духом: він шукав з дня на день іншу роботу, перекладав, писав фахові статті із своєї спеціальності — хімії, нариси та оповідання.
Петро Франко переживав тяжкі хвилини із своєю сім’єю. Було що нарікати. Обставини були погані, як ті люди, що їх створили. Петро Франко згадував нераз із блиском в очах про свої перервані досліди у Харкові, з тугою, що не може їх продовжувати.
Можна було дивуватись, чому він не покине Львова. Але ж тут у Львові жив, працював і помер його батько Іван Франко. У Науковому Товаристві ім. Шевченка залишилися живі спомини про великого батька — його величезна бібліотека, деякі предмети його хатньої обстанови, такі рідні, такі близькі Петрові Івановичу з дитячих та юнацьких років.
Не тяжко було передбачити, яка доля жде сина, коли його батько людина геніальна, що творила, не міг забезпечити собі у Львові умов для нормальної праці.
Оці умови почалися для Петра Франка тільки з першого дня приходу Червоної Армії до Львова.
Депутат Петро Франко на Українських Народних Зборах, що сьогодні починаються, за прикладом свого батька Івана Франка, піднесе голос за народ! Петро Франко дочекався хвилини, якої не дочекався його батько, щоб побачити, як величні ідеї Маркса та Енгельса здійснюються під прапором Леніна-Сталіна”.
М. Рудницький 26.10.1939
