11 серпня 2021 р. на 90-му році життя перестало битися серце Почесного Доктора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка – Роланда Франка, онука Івана Франка, сина Тараса Франка та Катерини Фалькевич. Відійшла у засвіти Людина, яка продовжила славний родовід Івана Франка, нащадок прізвища.
Народився Роланд Тарасович 28 березня 1932 року у Львові, в будинку, де помер Іван Франко, сьогодні це Національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, інша назва – Дім Франка. Вчений-інженер, кандидат технічних наук, автор понад 50 наукових праць та винаходів у галузі автоматичного регулювання
та приладобудування. Шкільні роки Роланда Франка припали на воєнне лихоліття та страшне повоєння. Навчаючись у початковій школі в м. Станіславові (нині м. Івано-Франківськ), куди батько в 1939 р. за призначенням Міністерства освіти Польщі приїхав працювати вчителем, у час німецької окупації став свідком кривавої розправи фашистів над двома гімназійними студентами старшого класу. Цей епізод упродовж усього життя невідчепно тримався його пам’яті, та якби лише пам’яті – душі.
Атестат зрілості одержував у рідному Львові, в який наприкінці війни повернувся з сім’єю Тарас Франко. Закінчуючи середню школу № 49, Роланд вимагав у фотографа, щоб на випускному альбомі забрав Леніна і Сталіна, а помістив портрети Шевченка і Франка. Фотограф довго упирався (це був 1949 рік і за такі речі
могли й покарати), але зважив на прізвище випускника і погодився. Цей альбом Роланд Тарасович називав «особливим» і беріг як святиню.
Проте перебування у Львові, де вступив до політехнічного інституту на нафтовий факультет, було недовгим. У 1950 р. Тарас Іванович під примусом радянської влади змушений був з родиною перебратися до Києва, де Роланд Франко провів усе своє зріле життя. Столичний період біографії позначений таким фактом: ще дев’ятикласником у місті, де пройшло його раннє дитинство, вступив до літературно-патріотичної організації «Кров України», у 1951 р., коли навчався на другому курсі Київського політехнічного інституту, восьмеро членів організації були арештовані, не оминув допиту в НКВД і Роланд Франко. З цього часу він був
під пильним оком компартійної влади й НКВД. У майбутньому він неодноразово повертався до цієї події, яка трагічно закінчилася для деяких юнаків – ув’язненням з вироком «за націоналізм».
Після закінчення у 1954 р. інституту (спеціальність – гірнича автоматика) працював у Міністерстві вугільної промисловості, активно займався науковою діяльністю. Успішно захистив кандидатську дисертацію в академічному Інституті автоматики, якому віддав понад 30 років свого життя, пройшовши шлях від посади молодшого наукового співробітника до заступника генерального директора, а згодом директора Всесоюзного науково-дослідного інституту аналітичного приладобудування, який був створений на базі Інституту автоматики. Роланд Тарасович здобув визнаний авторитет у колег та в широкому колі дослідників. Присутність Р. Франка у науковому просторі Інституту значною мірою підвищувала дослідницький статус цієї установи, утверджувала її якісний вимір. Від 1993 р. доля пов’язала Роланда Франка з Великобританією: до 1997 р. працював у посольстві України в Лондоні (радник з питань науки). Маючи високий авторитет у наукових колах, подбав, щоб Україна безкоштовно одержала від Великої Британії в подарунок полярну станцію ім. Фарадея на Південному полюсі (тепер вона носить ім’я академіка Вернадського). Окрема сторінка – це співпраця з українською діаспорою. Р. Франко утверджував емігрантів у прагненні зберегти засади унікальності, мовної самобутності, творчого самовираження українства як етноментального
феномену.
Тривалий час онук Івана Франка керував у Києві Всеукраїнським фондом відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара (з 1997 р. він заступник голови правління, а з 2012 р. виконував обов’язки голови Фонду), також був членом правління Національної спілки краєзнавців України.
Крім того, він віце-президент (1997 – 2001), завідувач відділу міжнародних відносин (2001 – 2008) Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая. І хоча Роланд Франко сягнув поважного віку, не припиняв громадської діяльності, бо саме йому, як нащадку Каменяра, була визначена особлива роль.
У 2015 р. він став ініціатором створення Міжнародного фонду Івана Франка, а також Міжнародної премії імені Івана Франка, яка є щорічним і почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків та значних заслуг науковців світу в галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. Сьогодні, як ніколи, в часі війни, коли проливається кров українців, коли ми стоїмо перед загрозою втрати власної національної ідентичності, власної мови, власної культури, коли робляться зухвалі, брутальні й добре організовані кроки перетворити наш народ на тягло для сусідів, від чого з тривогою застерігав Іван Франко, така премія особливо потрібна, щоб популяризувати спадщину Каменяра в Україні та світі, утверджувати його ідеї та ідеали, будувати Українську національну державу.
До наукового і творчого життя Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Роланд Тарасович ніколи не був байдужий. Співпрацював таким чином: був учасником чисельних наукових конференцій, які проходили в ДДПУ імені Івана Франка, наукових семінарів, «круглих столів», зокрема
Літературно-мистецької академії «Країна Франкіана» та зустрічей зі студентами.
Завдяки Роланду Франку та Лабораторії Франкознавства та славістики було реалізовано декілька науково-дослідницьких ініціатив міжнародного рівня за участі почесних докторів ДДПУ ім. І. Франка Алоїза Волдана (Австрія), Миколи Мушинки (Словаччина) та ін. Роланд Франко активно співпрацював зі студентською
культурно-просвітницькою студією «Сіль землі». Серед спільних проєктів Роланда Франка і студентів – літературно-мистецька вистава представлення листування Івана Франка з Ольгою Хоружинською, яка була поставлена на сцені університету 5 листопада 2015 р. Головні ролі виконували Роланд Франко (в образі письменника та студентка Соломія Сабат (в образі майбутньої дружини І. Франка).
За ініціативи Роланда Франка у Києві в листопаді 2016 р. було створено квартиру-музей родини Івана Франка, також він один з ініціаторів заснування «Літературного музею Івана Франка на Дніпрі» в с. Халеп’я Обухівського району Київської області, який був відкритий у жовтні 2010 р., Роланд Тарасович організував ряд пізнавально-екскурсійних поїздок для студентів Франкового університету. Також спільно з Міністерством освіти і науки України та Львівським товариством у Києві очолюваний Роландом Франком Міжнародний фонд у 2017 році започаткував Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра». У перший рік у конкурсі взяли участь 2800 учнів з усієї України, серед них і учні
Дрогобицького педліцею, який є структурним підрозділом Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Як ініціатор створення Міжнародної премії імені Івана Франка і голова правління Міжнародного фонду
Івана Франка, керував трьома церемоніями нагородження лавреатів Міжнародної премії імені Івана Франка у Дрогобичі (27 серпня 2016, 2017, 2018 рр.), які були організовані спільно з ДДПУ. Цьогоріч не дожив двох тижнів до VI церемонії вручення Міжнародної премії імені Івана Франка і до 165-ї річниці від Дня народження свого геніального дідуся.
-
- ????????????????????????????????????
Скінчилася земна дорога онука Івана Франка – Роланда, який так пишався своїм ім’ям: «Роландом назвав мене батько Тарас. Він займався античною філологією – творами грецькими й латинськими, франко-іспанським епосом, зокрема «Піснею про Роланда». У Петра народжувались дівчата, у тата до мене теж дівчата були. А хто ж буде нащадком прізвища? Аж нарешті народився я. Батько від тої радості вирішив, що
я повинен бути таким же рицарем, як Роланд. Але з цим іменем не хрестили, не знайшли в святцях, тож дали ще й друге – Олександр. Проте, коли давали паспорт, я Олександра туди не записав» (Країна. 2010. № 47 (50). С. 47). Не стало Роланда-Олександра Франка, не стало Людини, для якої честь бути нащадком Івана Франка була вище звань, посад, нагород. Правду в житті, Правду в франкознавстві цінив понад усе.
Вічна Йому пам’ять!
Галина САБАТ, докторка філологічних наук, професорка кафедри романської філології та компаративістики навчально-наукового інституту іноземних мов Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка для наукового збірника заповідника “Нагуєвичі” “САДИБА ФРАНКА”
