Сьогодні виповнюється 135 років від дня народження первістка Івана Франка та Ольги з Хоружинських. 16 липня 1887 року у Львові народився Андрій Франко. Нарекли Андрієм, бо з’явився на світ напередодні народного свята Андрія Наливи. Вдома його кликали «Андрусь», «Андруньо», «Андрусько», «Андруник».
Андрій змалку ріс дуже хворобливою дитиною, тому пішов до школи пізніше, разом з молодшим на два роки Тарасом, який був для нього близьким другом і надійним помічником як в дитячих пустощах, так і в навчанні. Вчився Андрій добре, дуже любив німецьку літературу та культуру; важче давалася йому математика. Після закінчення ґімназії у 1907 р. брати Франки вступили на філософський факультет до Львівського університету.
Андрій був постійним помічником батька, його секретарем. Допомагав у побуті, літературній та науковій роботі. Завдяки Андрієві побачила світ праця Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки». Під впливом батька Андрій Франко, як і його брати, зацікавився науковою та дослідницькою роботою, розпочав власні студії у галузі фольклору та етнографії. По закінченні навчання в університеті Андрій, за порадою батька, підготував наукову розвідку «Григорій Ількевич як етнограф».
Помер Андрій Франко на 26-му році життя раптово в ніч з 21 на 22 квітня ( з 8 на 9 квітня) 1913 року від епілепсії. «Я втратив в ньому не тільки найдорожчого помічника в час недуги моїх рук, але й інтелігентного, високоосвіченого писаря, котрий минулого року закінчив навчання в університеті (класичну філологію)», – писав Іван Франко.
У 1970 році, в Тернопільськім тижневику «РОВЕСНИК» (від вівторка 10 листопада 1970 року), було надруковано спогад Тараса Франка під назвою “Секретар Каменяра”. У цій публікації середущий син Каменяра опублікував матеріал про свого старшого брата Андрія Франка.
«У похилому віці Татові потрібен був особистий секретар тримати в порядку рукописи і листи, пагінувати сторінки, комплектувати часописи, вести бібліографію домашньої бібліотеки, давати консультації гостям-читачам. Допомагали йому всі три сини, але найбільше Андрій, який найкраще з-поміж нас орієнтувався в особистому архіві батька, найшвидше міг відшукати потрібну книгу, сторінку, цитату.
Писав брат борзо, великими читкими літерами, рідко сперечався з Татом і берігся будь де поправляти майстра. Раз оначе виникла дещо серйозна суперечка. А саме Андрію сподобалася з Апулеєвого «Золотого Осла» казка « Амор ет Психе»/ Про Амора і Психею/.Отож він самотужки переклав ту перлину латинської поезії на українську мову. І тоді аж засягнув Татової поради, Батько прочитав главу Андрієвого перекладу і явно був не задоволений. «Ти не знаєш казкового стилю. Твоя мова засмічена школярською тарабарщиною. Еуфонії у тебе ні сліду. Ану перегортай сторінку начисто, я буду диктувати»! таким робом весь твір був наново перероблений.
Подібне сталося і з моїм перекладом Платонового «Симпозіона», переписував батьковий диктант брат Андрій, а друкований був під іменем Тата. В році 1909 Андрій їздив з батьком на Адріятик до Ловрани і писав цікаві листи знад моря.
В роках 1910-1913 Андрій уже менше помагав татові. Працював над власною дисертацією «Григорій Ількевич як етнограф», що згодом вийшла окремим друком уже по смерті Андрія в 1913 р.
На весні 1913 року Андрій почував себе погано. В нашому садку саме зацвіли жовтуваті іриси. Дня 21 квітня під вечір ми троє, як звичайно, пішли до СОКОЛА на гімнастику. Вільні, долівкові вправи Андрій робив дуже пильно і старанно, а потім з великим запалом вправлявся ще на бруссях /поруччях/.
– Андрію, – кликали ми з одягальні – чому не перебираєшся? Тож до дому пора йти!
– Знаю! Але ще трохи покручуся!
– Немов прочуваючи, що в останнє.
До дому йшов пиняво. Вечеряти не захотів. А ранком його не стало. Раптова смерть Андрія всіх дома приголомшила. Мама гірко ридала. Тато був пригноблений і заломаний душевно. Я нарвав букет квітів з нашого саду на шлях у вічність. Дорогому братові, першому помічникові Великого Каменяра».
Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка
