СОЙЧИНЕ КРИЛО
Цей твір належить до пізнього періоду творчості І. Франка. За свідченням І.Франка, новела написана в грудні 1905 року. Вона увійшла до збірки «На лоні природи». Твір має підзаголовок «Із записок відлюдька».
ЗАХАР БЕРКУТ
Повна назва історичної повісті – «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті»). Повість написана у жанрі історичного епосу про боротьбу у XIII столітті українського карпатського племені проти нашестя монголів.
Повість написано за півтора місяця з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений львівським часописом «Зоря». Вперше видано у цьому ж часописі у журнальному форматі у 9 номерах за 1883 рік.
Повість «Захар Беркут» вважається однією з найуспішніших повістей в українській літературі: за більше як 135 років з часу написання повісті, в оригіналі українською її перевидали вже сотні разів загальним накладом понад 5 млн примірників. Крім того, повість є одним з найвідоміших представників української літератури закордоном: перший переклад іноземною мовою з’явився 1889 року вже через 7 років після друку оригіналу й опісля книгу було перекладено вже понад десятьма іноземними мовами
ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ
Поема «Іван Вишенський» написана Іваном Франком у 1900 році. Твір присвячений Агатангелу Кримському і розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського. Вперше було надруковано у поетичній збірці «Із днів журби» (1900).
Постать українського письменника-монаха XVI – XVII ст. Івана Вишенського цікавила Івана Франка. Результатом дослідження життя і творчості письменника-монаха стала монографія «Іван Вишенський і його твори» (1895). Тоді ж виник і задум поеми. У передмові до окремого видання 1911 p. Іван Франко писав: «Основа поеми — печерне життя і смерть Вишенського — тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання».
КАМЕНЯРІ
вірш І. Я. Франка, написаний ним у 1878 році. З’явився друком в альманасі «Дзвін» у другій половині того ж року. За мотивами цього вірша самого автора називають «Каменярем».
У 1875 році, закінчивши гімназію, Франко пішки подорожував Галичиною, дізнавався про рідний край та життя народу. Йому трапилося побачити на недобудованій дорозі роботу каменярів-брукувальників. Враження від спостереження лягли в основу вірша «Каменярі». За згадками самого Франка: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі, і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі».
У 1878 році, вийшовши з тюрми, він пише свій славнозвісний вірш. Тепер він сприймав своє враження трирічної давності під дещо іншим кутом. Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми».
ЩЕ ЩЕБЕЧЕ У САДОЧКУ СОЛОВІЙ
Вперше надруковано у збірці «З вершин і низин» у 1887 році.
УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ
Вперше цю драму Івана Франка надруковано в журналі “Зоря”, 1894. Того ж року п’єса вийшла окремим виданням у Львові. За життя Івана Франка було здійснено й 3-тє видання (Київ, 1909), але даних про участь у ньому автора немає.
18 березня 1891 р. крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на найкращу драму. Іван Франко запропонував вимогливому журі свою п’єсу «Шандар1». Уже сама назва роздратувала цензуру. На жаль, на цьому конкурсі п’єсі І. Франка присудили тільки третє місце, а перше й друге посіли значно слабші твори. Та найсправедливішим суддею виявився час: драму «Украдене щастя» і досі з успіхом ставлять на сценах багатьох театрів.
16 і 19 листопада, а також 1 грудня 1893 р. пройшли три перші постановки «Украденого щастя» на сцені театру «Руська бесіда». Незважаючи на те, що цензура змусила Івана Франка замінити шандаря поштарем, щоб не плямити честі жандармського мундира, глядачі дуже добре прийняли п’єсу.
Прем’єра «Украденого щастя» у Києві відбулася в 1904 р. силами театру корифеїв.
БОРИСЛАВ СМІЄТЬСЯ
Повість друкувалася частинами в львівському журналі «Світ» у 1881—1882 роках. У зв’язку із закриттям журналу, і, можливо, втратою інтересу письменника, «Борислав сміється» залишився незавершеним.
Повість присвячена опису страйку на нафтовому промислі в місті Борислав. На її написання письменника надихнули справжні події. В 60-их роках 19 ст. промислова революція швидкими темпами розвивалася в Австро-Угорській імперії, включно із Західною Україною. Із розвитком промисловості почав виникати також робітничий клас. Під впливом ідей соціалізму стала формуватися організована боротьба робітників за свої права. В 70-их на західній Україні почалися перші страйки, що було новим феноменом у переважно селянській Галичині.
ФАРБОВАНИЙ ЛИС
Протягом 1896–1898 років у львівському дитячому журналі “Дзвінок” з’являються Франкові казки, які згодом і складуть збірку “Коли ще звірі говорили”. У 1899 р. всі дев’ятнадцять казок вийшли окремою збіркою з передмовою автора: Коли ще звірі говорили. Казки для дітей. Оповів Іван Франко. Львів, 1899. «Фарбований лис» у збірці під номером XV.
ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ
Повість вперше була надрукована в журналі «Літературно-науковий вісник», 1900 р. Це обумовило символічно-модерний стиль твору, в якому існують дві сюжетні лінії. Романтична: історія трагічного трикутника Рафалович-Регіна-Стальський та суспільно-громадянська пов’язана із діяльністю адвоката Рафаловича. Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи персонажів. Кожен із героїв повісті є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національностей. Життєві перехрестя залишають свій відбиток на їх внутрішньому світі.
АБУ-КАСИМОВІ КАПЦІ
Поетична казка Івана Франка, в основі якої східний (арабський) сюжет. Вперше казка побачила світ у Львові у 1895 р. під назвою «Абу-Каземові капці». Ще за життя письменника зʼявилося декілька видань казки «Абу-Касимові капці». Вперше надрукована вона у 1895 р, у журналі «Дзвінок», у 1899 р. за підписом «І. Мирон» перевидана із значними мовними змінами у Черкасах (даних про участь І. Франка у цьому виданні немає).
У новій редакції казка була видана окремою книгою у 1902 р. у Львові (з доданим «Переднім словом» Івана Франка), у 1914 р. ця поема-казка була видана українською громадою у Канаді. Після смерті Івана Франка «Абу-Касимові капці» друкувалися ще багато разів в Україні (у 1924, 1965, 1984, 1998 і 2008 роках), а одним з найкращих вважається видання з чудовими ілюстраціями українського художника Івана Крислача (1977 і 2017 роки).
ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ …
Поезія із другого жмутка збірки «Зів’яле листя», написана в 1896 роціу у формі внутрішнього монологу, щирої сповіді ліричного героя, душа якого зазнала страждань. Згодом ця поезія була покладена на музику. Вперше вона стала романсом, завдяки К. Данькевичу.
ГІМН
Гімн (від грец. «урочиста пісня») – урочистий твір символічно-програмового змісту. Поезія ввійшла до збірки «З вершин і низин», яка вийшла у 1887 р. (1893 – друге (повне) видання). Автор змальовує образ “вічного революціонера” як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості.
ГРИЦЕВА ШКІЛЬНА НАУКА
Вперше оповідання було надруковано у газеті «Діло» у 1883 році під псевдонімом Мирон. Пізніше оповідання входило до складу різних збірок. У передмові до збірки «Малий Мирон і інші оповідання» (Львів, 1903) І.Франко зауважив, що такі оповідання, як «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука» та ін. «мають автобіографічний характер» і в загальних рисах відображають виховання сільських хлопчиків. Разом з тим, І. Франко застеріг читача, що ці оповідання не можна сприймати як частини його автобіографії, бо в них, крім автобіографічного елементу, «маються також виразні артистичні змагання, що домагалися певного групування й освітлення автобіографічного матеріалу».
ДЕКАДЕНТ
Вірш «Декадент» І. Франко написав у 1896 році і присвятив В. Щуратові. Поезія входить до циклу «Поклони».
Збірка «Зів’яле листя» спричинилася до неоднозначної реакції галицької еліти. У 1896 р. «Зоря» надрукувала ювілейну розвідку «Літературні портрети. Доктор Іван Франко» Василя Щурата, у якій дуже виважено схарактеризовано друге видання збірки «З вершин і низин». Доречно згадати, що сам В. Щурат був великим прихильником «декадентських поетів». Він висловив думку, що збірка «Зів’яле листя» І. Франка «є об’явом декадентизму в українсько-руській літературі», але зміст, який він укладав у слово «декадентизм», не був негативний. Навпаки, В. Щурат повів мову про несподіване Франкове перевтілення, разюче іншу іпостась автора (тоді ще поняття «літературний герой» не існувало) у «Зів’ялому листі», нову цікаву грань таланту вже відомого митця.
Поезія «Декадент», присвячена опонентові, виявилася аж ніяк не такою відповіддю, на яку В. Щурат міг очікувати. Деякі строфи цієї поезії – уїдливий сарказм. Тож нічого дивного, що В. Щурат, як давній Франків приятель, відгукнувся на «Декадент» власним віршем «Се не декадент!». Вірші виявилися багато в чому подібними, проте абсолютна неспівмірність творчих обдарувань авторів звела нанівець намагання В. Щурата власним віршованим текстом перемогти навіть виразно декларативну2 поезію І. Франка.
ОЛІВЕЦЬ
Оповідання “Олівець” — гнівний осуд тогочасної системи освіти. Розповідь у творі ведеться від першої особи, в оповідачеві неважко впізнати самого І. Франка. Цей твір — змалювання страшної картини жорстокого знущання п’яного вчителя з беззахисного школяра, бідного сільського хлопчини Степана Леськіва.
Франко виступає проти фізичного покарання, яке вселяло в душі дітей страх і невпевненість, боязливість і покору.
СІКСТИНСЬКА МАДОННА
Сонет «Сікстинська Мадонна» Івана Франка, написаний ним у 1881 році, по праву називають справжнім шедевром інтимної лірики у поезії. Присвячено твір однойменній картині, написаній великим Рафаелем. Побачивши на ній прекрасну жінку, поет був настільки вражений її неземною красою, що просто не міг про це потім не написати у вірші. Твір увійшов до його збірки «З вершин і низин». Мадонна на картині була ніби й земною жінкою – з плоті й крові, але її краса видавалась якоюсь космічною, неймовірною. Поет не міг нею намилуватись, та водночас йому навіть повірити було важко, що справжня людина може бути настільки прекрасною. У роботі художника він бачив возвеличення і краси жінки і мистецтва як такого. Рафаель поєднав в образі Мадонни два начала – божественне і земне, і це викликало у Франка глибокі роздуми. Поет написав свій сонет, бо це була його реакція на те, що його вразило, що викликало в душі багато переживань. У ньому він говорить про жінку як про музу, символ творчого натхнення, але також і як про матір, берегиню. Для Франка Мадонна стає навіть богинею, якій він готовий вклонятись, хоча в інших богів він не вірить і не сприймає їх всерйоз. Та говорить він не лише про особу, яку художник зобразив на своєму полотні, а про жінок взагалі. Кожну, у кого є на руках дитина, він вже сприймає як божество.
МОЯ ЛЮБОВ
Вперше вірш надруковано в журналі «Світ» у 1881 році.
