Інтимна лірика Івана Франка – це окремий Всесвіт. Тричі йому являлася любов, “тричі в руці від раю ключ держала”, і тричі Франко втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі “невтишиму тоску”, засипали зів’ялим листям сподівання: “замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла”.
У одному із листів до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав: ” Майже всі писання пливуть з особистих імпульсів… усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони… є частками моєї біографії… Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносити мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич”…
Ольга Рошкевич – перше трагічне кохання. Вона так і не стала його дружиною, тому що після арешту Івана Франка, батько видав її заміж за іншого. Після Ольги у Івана Франка було декілька захоплень, зокрема, поетеса Юлія Шнайдер ( Уляна Кравченко), вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович, народна вчителька Ольга Білинська та громадська діячка, письменниця Анна Павлик (сестра Михайла Павлика).
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Так писав Іван Франко про своє друге справжнє кохання – Юзефу Дзвонковську. Це вона його загадкова дама з маками у волоссі та горда княгиня, яка відмовила йому. Юзефа прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. В останньому вірші, написаному вже після її смерті, він напише: «Вона умерла! — Ні, це я умер».
Третє безмежне, але нерозділене кохання – шляхтянка польського походження Целіна Зиґмунтовська.
За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце треплеться в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Целіна відверто говорила, що Франко їй не подобається, бо вона була в захваті від брюнетів, а він був рудий. Таке нерозділене кохання гнітило Івана Франка багато років: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”
Остання жінка у житті Івана Франка, його дружина – Ольга Хоружинська. Про їхній шлюб говорили, що це уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України.
Вона зірок не діставала з неба,
Долала мовчки галицький узвіз.
Молила тихо, щоб велось, як треба,
Опліч з Франком впрягалася у віз…
Дивовижна жінка, яка віддавала себе до останку, щоб величне слово Франка доходило до народу, вірна дружина, добра порадниця, любляча мати й активна учасниця суспільного життя. Їй належить почесне місце серед жіноцтва того часу, а її страдницьке життя заслуговує не осудження, а співчуття. Шлюб Івана Франка та Ольги Хоружинської був освячений народженням чотирьох дітей: Андрія, Тараса, Петра, Анни. Ольга була люблячою, доброю і турботливою матір’ю. Антоніна Трегубова писала: «Вона поклала в основу свого життя дати йому [Франку] оточення, сім’ю, де б він знаходив і фізичний, і моральний спокій; з дітей своїх викохала йому помічників, робітників та бесідників».
У цій статті ми зібрали добірку кращих висловів Івана Франка про любов і кохання.
